...аж урешті до мене дійшло: я вже добрих півгодини сиджу і тупо дивлюся в той монітор з його останнью фразою. І закінчено сеанс, і треба рушити з місця, і передусім вимкнути комп’ютер, і вийти.
Але що далі? І невже доведеться звикнути до цих автокатастроф з їхнім стовідсотковим влучанням? До цих електронних послань, що сповіщають про найгірше? І як виявити протест? І проти чого? Дертися на стріну чи вимкнути назавжди комп’ютер?
Сашко Кривенко. В ніч на сьогодні. Пішов назавжди.
Я добре все зрозумів, нічого не наверзлося? Бо якщо це роман, то сюжетні ходи робляться одноманітними. В Автора очевидна криза.
SIE KONNEN DEN COMPUTER JETZT AUSSCHALTEN. НЕ ЗАБУДЬТЕ ВИКЛЮЧИТЬ ТЕЛЕВИЗОР. НА ДОБРАНІЧ, МАЛЯТА, НА ДОБРАНІЧ. НА СЬОГОДНІ БІЛЬШЕ НОВИН НЕМАЄ.
(Безумовно, з кожним із нас щохвилини може трапитись автокатастрофа, серцева недостатність, біла гарячка. Усі ми – передусім пияки, як добре відомо нашим опікунам з Інтернету. Наша країна давно з цим погодилась і кожну подібну звістку сприйймає з належним спокоєм. Але чому від цього так темно в очах?)
Я вихожду вдихнути бодай якогось повітря і це ніяк не вдається.
SIE KONNEN DEN COMPUTER JETZT AUSSCHALTEN.
То вже потім – разом з повітрям – виявиться ясніше ясного:
Там є одне таке місце. Для таких, як Сашко Кривенко. І звідти все видно.
І справа не в тому, що він там, а ми тут, хоч від цього не можеш не корчитися посеред нашого зеленого світу.
А справа в тому, що це називається визволенням і воно одно неминуче, як перша-ліпша автокатастрофа.