1783517. Андрей Крымский : Таисия Повалий - это всё, что нам осталось от Украины В. Януковича. От мирной богатой веселой трудолюбивой и гостеприимной Украины, которую все мы потеряли!
9. Текст! Пісня про матір. Песня про маму. Таїсія Повалій. (#9-2003). Українські пісенні перлини. Оригинал и перевод с украинского. Борис Олийнык. Музика: Ігор Поклад skype:myconfa?add _ http://андрейкрым.рф https://www.youtube.com/watch?v=HyglVUGhNQo Источник: http://dumpz.org/1783517/text/
Посіяла людям літа свої, літечка житом, Прибрала планету, послала стежкам споришу. Навчила дітей, як на світі по совісті жити, Зітхнула полегко – і тихо пішла за межу.
Посеяла людям года свои ласковой рожью, планету убрала, тропе наплела спорышу, Детей научила, как жить по велению Божью, вздохнула легко и тихонько ушла за межу.
– Куди ж це ви, мамо?! – сполохано кинулись діти. – Куди ж ви, бабусю? – онуки біжать до воріт. – Та я ж недалечко... де сонце лягає спочити. Пора мені, діти... А ви вже без мене ростіть.
- Куда же вы, мама? ! – встревоженно бросились дети. - Бабуся, родная, - внучата к воротам бегут. - Да я недалёко – там солнце не спит, да не светит, пора мне, родные… пусть внуки уж сами растут…
– Та як же без вас ми?... Та що ви намислили, мамо? – А хто нас, бабусю, у сон поведе по казках? – А я вам лишаю всі райдуги із журавлями, І срібло на травах, і золото на колосках.
- Да как же без вас мы?. . Да что ж вы придумали, мама? - А кто же нам сказки? И песни нам кто – перед сном?. . - Я вам оставляю все радуги - песни над снами, всё золото поля, серебряный дым над прудом.
– Не треба нам райдуг, не треба нам срібла і злата, Аби тільки ви нас чекали завжди край воріт. Та ми ж переробим усю вашу вічну роботу, – Лишайтесь, матусю. Навіки лишайтесь. Не йдіть!
Зачем серебро, Не хотим ни его и ни злата, лишь только бы вы ожидали всегда у ворот. А мы переделаем вечную вашу работу, - лишь только останьтесь, пусть время нескоро придёт.
Вона посміхнулась, красива і сива, як доля, Змахнула рукою – злетіли у вись рушники. \"Лишайтесь щасливі\", – і стала замисленим полем На цілу планету, на всі покоління й віки.
Она улыбнулась, прекрасная светлая - доля, рукой помахала прощально своим рушникам. - Счастливыми будьте! – и стала задумчивым полем, планетой и памятью жизни своей на века.
Примітки: Вільний переклад на англійську мову Орисі Стефин, Австралія.
She sowed the years of her life for people, as rye each year, She beautified the planet, covered paths with healing herbs, She taught her children how to live in the world according to conscience, She sighed lightly – and quietly went over the line.
– Where are you going, mum?! – the children rushed forward, frightened. – Where are you going, grandma? – the grandchildren run to the gate. – I’m not going far... only where the sun lies to rest. My time has come, children... And you now grow up without me.
– But how can we be without you?.. What are you thinking, mum? – And who’s going to send us to sleep with fairytales? – But I’m leaving for you all the rainbows and cranes, And the silver on the grasses, and the gold on the grain.
– We don’t need rainbows, nor silver and gold, Only you to always be there waiting for us at the gate. – But we will do all your endless work, – Stay, mum. Stay forever. Don’t go!
She smiled, beautiful and grey as fate, Waved her hand – the embroideries fluttered upwards. \"Be happy\", – and she became the field, deep in thought, For the whole planet, for all the generations and for all time.