Вона називає мою любов пустими словами. Крізь очі свої вузький світ ледь сприймає. Не горнеться більше до мене руками І все що було, чи буде в надії стирає.
Вона сильна, а в душі десь самотня, Я дивлюся на неї щодня і я дивуюся їй. Я милуюсь і плачу, я пустий і безодня, Я молюся, нехай до кінця своїх днів.
Не ходить щоночі вона лабіринтами сна І не хоче поточних новин, їх немає. Та приносить додому лиш втому, яку лише Бог один зна, Від проблемності світу захиститись, хоч якось бажає.
Вона сильна, а в душі десь самотня, Я дивлюся на неї щодня і дивуюся їй. Я милуюсь і плачу, я пустий і безодня, Я молюся, нехай до кінця своїх днів.
Хай вздовж гір пронесеться холодним, як відчай Мій спустошений стан. Щоб ніхто й не помітив його. Щоб Вона загадкова, моя вранішня ніжність Не зазнала порожності слів моєї любові, мене - невідомо кого.
Вона сильна, а в душі десь самотня, Я дивлюся на неї щодня і дивуюся їй. Я милуюсь і плачу, я пустий і безодня, Я молюся, нехай до кінця своїх днів.
Віртуальність ідей зформувала події Ті події абстрактні чи потрібні мені? Чому з поглядом в небо її очі синіють? Чому небо синє не знаю, як не знаю чому я кохаю її.