Солдат на вокзалі стояв,і його вже ніхто не чекав. Мати що ночі не спала і ждала, Заснула вже тільки на віки,навіки заснула. У рідній хаті палаючий полум'ям ворогів.
Але ми переможем самого царя! На небі сяє не одна зоря,то сяють зорі жовняра. Зорі жовняра,зорі кожного вбитого солдата. Що за своїх матерей,віддали своє життя.
І за свою сильну віру святую, За Україну нашу мати єдиную. За жінок своїх,і за своїх діток. Вони зупинили лютий восток.
Щоб вдома з'їсти материнський пиріг. Вони усі щасливі,хоч не у всіх двоє ніг. Вони незламні мужі,сини і брати, Вони ішли вперед,коли ворог казав:будем стриляти!
Подякуєм давайте ж усім воякам, Усім нашим батькам,захистникам. Усім хто клав життя за свій народ. Усім кого вже забрав Господь.
Солодат що на вокзалі стояв, Він ніколи не сумив і не плакав. Але дізнавшись де зараз мати, Він повернувся у поле по ворогам став стриляти.
Таке життя в солдатів,у наших братів, Вони помирають не встигши благословити своїх синів. Він загинув у бою стрилявши в ворогів. Він захищав наших батьків і матерів.
Він захищав усіх нас,нас не візьме ворожий зглас. Через сто років підійде до могили хтось скаже Привіт дід Панас,настав мир у нас. І тоді дід на Небесах підійде і скаже,дякую Боже.
Солдат що на вокзалі стояв,вже сто років в небесах літав. А на Землі шов сумний дощ,коли він останній свій подих пригадував. Коли він останню свою мить вспоминав. Коли колискову йому вже ангел співав.
А його син уже дуже дорослий - Герой України. Він так як і тато захищав нашу рідну Батьківщину, Так як і тато захищав нашу віру і мову солв'їну. І також віддав своє життя рідному сину.
Його син мабуть теж буде героєм, Тільки вже співаком,чи поетом. Бо на нашій землі настав мир. Закінчився на світі військовий ефір.