Спільнота людей з вадами зору, Здавалось, була не потрібна нікому. Але він ішов собі з дому туди, Щоб внести в сімейний бюджет чесно зароблені тяжкою рутинною працею копійки. Він був далеко не ніким, він знав три іноземні мови, Умів він відділяти круглі зерна від полови, Жінка і діти чекали з роботи його, Він йшов немов був зрячим, але насправді нічого не бачив. Самотній неначе, та це не для нього, а для перехожих, Ти знаєш, так дійсно, на тебе й на мене він зовсім, напевно, не схожий. Рахує він гроші у магазині купити солодке молодшій дитині, Потім, як завше, після роботи сідає в трамвай номер 4. Вирій птахів пролітає, він не бачить, але знає Відчуває, просто відчуває, відчуває Ає, скажу я вам, цей чоловік – ну зовсім не страждає, Він просто наш світ по-іншому сприймає.
Чути голос вітру, чути шепіт лісу, На очах кайдани, темряви завіси. Світла не видно, але життя прекрасне, Не зважаючи на біль, мрія не згасне!
Таких людей насправді в нашому світі не дуже багато, Але про їхні проблеми, мій друже, не треба забувати. В тебе є очі, в тебе є вуха, в тебе є руки, в тебе є мозок, Когось обділила природа, їм варто допомагати. Вони такі ж як всі, у них щиріші душі, Вони від болі і вад безперечно любити вміють ще дужче. Митися в душі, напевно, не зручно їм, та це не проблема, Проблема у тім, що не завжди вміють з такими людьми поводились чемно. Можливо суспільство ще не досягло того апогею, Хтось захищає права сексуальних меншин – лесбіянок і геїв. Я намагаюсь вам нагадати про людей із вадами зору, Допомагайте їм у житті піднятись під гору. І знаєш, мій друже, поводься пристойно з такими людьми ти, Їх як і тебе, як всіх інших людей – потрібно любити. Треба вміти забити на всі негаразди, всілякі буденні дрібниці, Вміти діставати палиці з життя колісниці.
Чути голос вітру, чути шепіт лісу, На очах кайдани, темряви завіси. Світла не видно, але життя прекрасне, Не зважаючи на біль, мрія не згасне!