Знову місяць блукає зоряним небом, Знову чую крізь сон тихі кроки твої. Я не знаю тебе, я не знаю про тебе. І для чого приходиш з далеких тих днів?
Так багато у тебе хотів запитати, Та напевно, як завжди, не вистачить слів. Скільки повзати ще нам, а не літати? І для чого приходиш з далеких тих днів?
Ти мені пробач - я колись народився в своїй країні. Ти мені пробач - я живу ніби вдома, але як емігрант. Ти мені пробач - за забуті пісні і сльозу на калині. Ти мені пробач - незнайомий мій брат.
Ніби все у нас є, більше навіть не треба, Синє небо і жовте колосся ланів, А насправді ми просто тікаєм від себе, Ти про це нагадав нам з далеких тих днів.
Ти мені пробач - я колись народився в своїй країні. Ти мені пробач - я живу ніби вдома, але як емігрант. Ти мені пробач - за забуті пісні і сльозу на калині. Ти мені пробач - незнайомий мій брат.
Стогнали гори, ридали ікони, Спадали зорі комусь на погони, Червоне поле, червоне небо, Такого не треба! Більше не треба!
І на віки віків... Повсякчас і нині... Будуть дивитись на нас твої очі сині... Березові хрести і земля у руїні... І останні слова: "Слава Україні!"
Ти мені пробач - я колись народився в своїй країні. Ти мені пробач - я живу ніби вдома, але як емігрант. Ти мені пробач - за забуті пісні і сльозу на калині. Ти мені пробач - незнайомий мій брат.
Ти мені пробач - я колись народився в своїй країні. Ти мені пробач - я живу ніби вдома, але як емігрант. Ти мені пробач - за забуті пісні і сльозу на калині. Ти мені пробач - незнайомий мій брат.