Притаманне бажання творити и кохати, Кохаючi пiзнавати, рiдне сердце в долонях тримати, Вiддаючи нiчого в противагу немати, I якщо вже наважитись, то докiнця чекати.
Яскраве вiдзеркалення особовых рис, Назовнi може бути не видно, в пiтьмi там хитрий лис, Чарiвнi ноти рiзнокольорових барв, вiдчув загрозу, Втішаєш себе, що гучно десь гукав.
Крихітна доля і той великий сподівання міст, Вічна надія на те що, до адресата дійде лист.
Сподівання щиро тають на вустах, але все дарма, Звинувачення випущені запалом - це ганьба, Мовчки диктор в голові наберає купу бруду, Людина в міркуваннях, людина - лялька \"вуду\".
Тим часом, очі вже наповнившись журбою, Два тіла, крихти почуттів рахують, Збирають зламані дзеркала мрій, Кожен хоче відчувати те, що він живий.
Кожна мить дає відчуття тотальної облоги, Життя це сфера часу, тернистої дороги, Поглинає потік масового ураження розуму, Не розумію тембр крику, ледь помітного голосу.
Це моветон, це переплетення струн долі, Як віднайти себе, втративши десь мимоволі? Відчуваю годинника стрилку, віддаючи на серці болю, Не зарадив собі, бачу цінність пролитої на життя крові.
Скільки було витрачено сил и пройдено шляху? Відчуття втрачених можливостей, дірявого даху, Забутої стежини и далеких поза меж мрій, За спиною тягар помилок, не зробленних колись дій.
Вирій можливостей, терпкий присмак свободи, Тягучий сироп брехні, гиркий присмак кохання в моді, Кожне третє питання, яке зостається без змін, Не пам'ятаю скільки було збитих за цей час колін.
Тремтить тіло і немов в вогні палає там нутро, Не розумію суті, не розумію, до чого це було потрібно, Хворий світ, і цілком хворі мабуть люди, Цілюсь в ціль, і натискаючи на гачок, хочу все забути.