У предвічних хащах, де не тліє цвіт болота, Де лягла Батия Чорно-Золота кіннота, Часом в білій свиті зачарований блукає Лісовик-Чугайстер і стиха промовляє:
Якщо можеш, завітай до мене ти, Якщо хочеш, спий моєї води, Якщо Віриш, розкажи мені, Про що ти мрієш, коли живеш на самоті...
Брами павутиння від сосни і до берези – Вартові чекання – Долі зламані терези. Полум’яна рута життєдайно розквітає, Та ніхто не бачить! Ніхто того не знає!
Стогне хижим плачем трясовина на Поліссі, Попелом укрите листя у древлянськім лісі. В безнадії квола похилилася тополя, Дме тривожний вітер з отруєного поля.
Все, що наснилось більше не вернеться – Казкові мрії в небутті. Занадто рано зупинилось серце: Ми вмерли надто молоді. Мій голос з неба чорний крук принесе, Спливе по Прип’яті вінок. Чекайте вістки під Похмурим Сонцем, У сяйві жалібних зірок.