Згасає сяйво почуттів в моїй душі, в моїх очах, І я спускаюся на землю з неба Я так застряг в твоїх кайданах, наче у неволі птах, Його на волю випустити треба.
Вже десять місяців минуло з того моменту А ми з тобою шукаємо вперто аргументи. Бути разом, дихати в унісон, бачу я п’ятий сон Уже від пляшки абсенту. Напевно ти страждаєш, напевно ти мене кохаєш, Даремно, але ти знаєш, таємниць не відкриваю. Можливо, нам тепер потрібно з потягу зійти, Розірвати ланцюги, і втекти від цих рутин. Мені набридло бути в почуттях як бидло, Слухати весь час твої страждальні молитви. Ритми мого серця б’ються, наче в терціях, Думаєш, в мені совість озветься? Та ні. Як у вогні згорає той птах, котрий літає В нашій з тобою спальні, свободи там немає… Але твої моралі надто невдячні, й надалі Я відчуваю лиш смак тої гіркої печалі.
Сідає за обрій сонце, я дивлюсь у розчинене віконце. Гронце винограду лиш нагадує про зраду. Я знаю, тебе це не радує, та завжди кажу правду як є. Інакше, наче за гратами, інакше градом поб’є. Не знаю чи ти відчуваєш холодні дотики моєї печалі, Чекаю з тобою прощання, а ти до цих пір вінчання. Але всі твої намагання здавались такими марними. І сердець наших єднання вже немає в реаліях. Моє кохання до тебе вбите, залишилось обмити сито, Облити брудом то корито, і буде все шито-крито. Думки про відносини наші заполонили мені голову Ми стали старші, і дивимось у різні сторони. Крок вперед і крок назад – так тупцюємо на місці, І бездоганний хіт-парад не візьме нашу пісню. Я знаю вже зірок парад не на твоєму боці І білосніжний снігопад прийде в новому році.