Ще раз каже погляд твій - Балдій! Підсвідомо шаленій - Знову мрій! Віддаляйся за обрій - Час обсій! Свіжі помисли пригрій - Знову в ній!
Коли ти мрієш то знаєш!? Ти таєш! Ти реальність покидаєш Ну ти даєш! Подумки туди втікаєш, Бо бажаєш! Там ти маревом гасаєш, Серце краєш! Не здоженеш тебе і не спіймаєш - Обласкаєш! Нікого ти не помічаєш - Ти вражаєш! В солодкі мрії ти вникаєш І шукаєш! В них немов би сніг ти стаєш. Ти палаєш!
Ще раз каже погляд твій - Балдій! Підсвідомо шаленій - Знову мрій! Віддаляйся за обрій - Час обсій! Свіжі помисли пригрій - Знову в ній!
Пристрасть вдивлялась, Вникала, врізалась. Вени розширяла, Серце підганяла. Почуття в’язались, В віночок сплітались. Пам'ять відмовляла Та застерігала: Це міраж – не вір, Невидимий звір. Зробишся чутливим, Слабким, вразливим. Бо з солодких снів Амур царство звів. Взяв собі у слуги Радості і туги. І туди за хмари Він жене отари. Із бажань дозрілих Та думок сп'янілих...
Ще раз каже погляд твій - Балдій! Підсвідомо шаленій - Знову мрій! Віддаляйся за обрій - Час обсій! Свіжі помисли пригрій - Знову в ній!
Ти сонце, до якого тягся. Твоє тепло було моїм життям. Та промінь твій між нами обірвався, Скажи! Скажи! Скажи! Скажи! Як бути без тепла?