Дивлюсь у вікно Я помічаю що люди не такі як мали б бути Їм всеодно Легко так одне на одного словом ллють як брудом Я вже втомися кричати Так не може бути що ви такими стали Ви одягаєте маски Соромитесь друзів… Перед ким? Аби самі ви знали Чую злий сміх Я за своєю спиною не в обличчя ні! Так підло! Чую від тих Кого пустив так близько к серцю Ну а зараз хочу вбити Я запізнився сюди на дві тисячі років І як жити тут я не знаю Та всеодно через біль Роблю невпевнені кроки Йду вперед я не відступаю!
Так важко тут і легко де немає Мене, того що знає де правду знайти І світлом днів і темрявою ночі Єдине що я хочу - я хочу втекти!
Я бачу цей слід Що залишили такі як я їх вже давно немає Холодні як лід Вже неіснуючі постаті живуть в моїй уяві Цей світ складний І можливо я ніколи не зможу Змінити все на краще Та навіть вода камінь точить І я маю в запасі одне: Мені вже не страшно!