У неділю не гуляла Та на шовки заробляла, Та хустину вишивала, Вишиваючи, співала.
«Хустиночко мережана, Вишиваная, Вигаптую, подарую, А він мене поцілує, Хустино моя Мальованая. Здивуються вранці люди, Що в сироти хустка буде Мережаная, Мальованая. А я косу розплітаю, З дружиною похожаю. Доленько моя, Матінко моя».
Отак вона вишивала, У віконце поглядала, Чи не ревуть круторогі, Чи не йде чумак з дороги. Іде чумак з-за Лиману З чужим добрим, безталанний, Чужі воли поганяє, Поганяючи, співає: «Доле моя, доле, Чом ти не такая, Як інша, чужая? Чи я п’ю, гуляю, Чи сили не маю, Чи до тебе доріженьки У степу не знаю? Чи до тебе свої дари Я не посилаю? Є у мене дари – Очі мої карі. Молодую мою силу Багаті купили, Може, й дівчину без мене З іншим заручили… Навчи ж мене, моя доле, Гуляти навчи».
Та й заплакав, сіромаха, Степом ідучи. Ой застогнав сивий пугач В степу на могилі, Зажурились чумаченьки, Тяжко зажурились. «Благослови, отамане, Коло села стати, Та понесем товариша В село причащати». Сповідали, причащали Й ворожки питали – Не помогло… з незціленним В дорогу рушали. Чи то праця задавила Молодую силу, Чи то нудьга невсипуща Його з ніг звалила. Чи то люди поробили Йому, молодому, Що привезли його з Дону На возі додому. Благав Бога, щоб дівчину… Хоч село побачить. Не доблагав… Поховали, Ніхто й не заплаче!
Поставили громадою Хрест над сиротою Й розійшлися… Як билина, Як лист за водою, Пішов козак з сього світа, Все забрав з собою. А де ж тая мальована, Шитая хустина, А де ж тая веселая Дівчина-дитина?!
На новому хресті хустку Вітер розвіває, А дівчина у черниці Косу розплітає.