Приходить осінь – золотий листок, Який холодний, тихий її крок! Вона іде повільно, не біжить, Все більший смуток сіє на душі. Та все фарбує осінь в кольори, Що не побачиш іншої пори. Осінні квіти – цвіт розмаїття, Яскравість світу… Дивне є життя! Осінні квіти – красне забуття; Жовтіють віти, час - у небуття… Останній дар природи перед сном, Останні дзвінкі ноти за вікном – Осінні квіти, осінні квіти, барви ті яскраві… Та хто згада осінній день кривавий? Сумує лиш надворі листопад В день двадцять третій котрий рік підряд… Осінні квіти, грішне забуття… Невже сьогодні діти, як сміття? Осінні квіти, зірване листя, Похмурі віти, знищене життя… А скільки вже убито цих дітей За стільки літ? І сором де людей? Осінні квіти всі уже зів’яли, Не народившись діти смерть пізнали. Все плаче осінь, докір для людей За вбивства ненароджених дітей. Осінні квіти, муки каяття: На білім світі не живе дитя. Осінні квіти йдуть у небуття, Загиблі діти – болісне чуття, Загиблі діти – совісті чуття…