Десь поміж двадцятими, поміж тридцятими, поміж дахами, балконами й вивісками, в надвечірнім затемненні сніжного міста, снується танго безпритульне, вигадане студентом консерваторії на узбіччі хідника з допомогою акордеона, романтичних уявлень і голоду. Акордеон виливає таку арґентинську пристрасть, аж у серцях перехожих попівен спиняється кров, і мандрівні папіросниці гостроплечі чорну фарбу виплакують з тихих очей, і газетні хлопчиська в картузиках тупочуть у такт босоногими черевиками, і нетанучі профілі хутряних пасажирок напівобертаються з авт і фіакрів, а меланхолійний добряк поліцейський відпускає, зворушений, з Богом дільничного прошака — перші ніжні поривання поцілунки і зітхання і твоя тремтяча рука
І кожен музичний мідяк — це визнання, це шанс не померти з голоду, стати ґенієм, перепустка до ювілейного залу, десь поміж п'ятдесятими й шістдесятими, де статурне сопрано і тенор з широким ротом (і коли він його роззявляє — на люстру летять солов'ї), де вишивана публіка так достигає оваціями, ніби чорна хмара гнівним дощем, де медалі, і лаври, і сльози на бюстах хористок, де немає зимового танґо, забутого ще у тридцяті, а колючі, мов терня, красуні тобі несуть квіти, і шукаєш у пустці невидимий акордеон, але профіль тінистий напівобертається в ложі, щоб тобі посміхнутись прихильно, щоб закликати поночі, ніби в утрачений сад, у прожиті міста, у стемнілий, віддалений рай — перші неспокійні ночі перші муки снів дівочі і найперше слово — кохай
Наче в мушлю сповзав ти по сходах додолу, обіймаючи акордеон, мов талію прачки, і невже це був ти, і невже ти до танцю їм грав, цим невмитим гостям опівнічних прокурених кнайп, цим укладачам бруку і швачкам, вуглярам, ковалям, копачам, сажотрусам, повіям, і невже це вони, проштовхавшись до твого плеча, все горланили: «Білу троянду-у!» І за першими тактами більшали очі недорослих танечниць, що, вену вколовши, вилітали попарно на світло, немов на поміст, і здіймалися білі ключиці в поривній задусі… І тоді в цьому димі, в цих випарах, там, поміж двадцятими, поміж тридцятими, так розмито й непевно напівобертається профіль, і ти ладен померти, і знову це танґо, і знов — перші клятви і моління перші стогони й боління і таємна перша любов…