Господи, дозволь мені забутись! Дозволь думкам побуть на самоті, Бо дні і ночі в ланцюги закуті, I на вуста вже не летять пісні.
Не памятаю іншого безумства, Окрім міцнішого за зброю почуття. Боже, не доводь до самогубства! Нестерпним стало все моє життя...
Як холодно.., так не бува і взимку, Безглуздий погляд щось шукає скрізь... Доречною тепер була б зупинка, Та не спинити цей злощасний віз.
I кожен день - тягар на цілі роки. У чому ж тоді сенс цього буття?!-- Чекать таких чужих, холодних кроків?! Навіщо, Боже, вбий мене... чи дай Нове життя!