Як за вiру рiдну волхв Ратьмир в полон попав до християн, то вирвали йому язик наказом Iоакима З рота волхва кров йшла, а з очей сльоза чиста як роса, та не зломилась вiра рiдна у волхва Ратьмира Воєвода Угоняй ступив крок вперед Як побачив муки Ратьмира Та коли Iоаким до уст хреста йому пiднic Вiн промовив з ненавiстю в серцi "Ви, жорстокi люди Саваота, землю орiянську iдолопоклонним православiям заполонили Не даєте жити вiльно нашiй Орiянi рiднiй В жертву Саваоту-богу кров приносите слов'янську!" Впав зв'язаний отаман Угоняй на землю З роскраяної голови кров йшла рiкою Так загинули герої, новгородськi знатнi люди У полонi єпископа Iоакима-християна Як дiзнались меченосцi, вiрнi люди Угоняя Що пiдступом Добриня зрадив Угоняя та Ратьмира То з новгородськими синами об'єднались меченосцi Та сокири в бiй злетiли та над церквами здiйнялись Як на допомогу Iоакиму прискакав Путята-зрадник та почав палити хати та вбивать дiтей й жiнок мечами То здiйнялись новгородцi за свободу свою Й порубали вершникiв проклятих Стояла на колiнах молодь та й цiлувала землю рiдну Та клялися люди бути вiрними батьковiй вiрi Не коритись тiй брехливiй вiрi грецькiй, неслов'янськiй Та любити землю рiдну, волю, чистоту i славу Гутта, отаман козацький, що в лiсах високих й непрохiдних живе древлянських вiру й нас охороняє Непокiрного Ратьмира пам'ять боронить мечем вiн Славу отамана Угоняя й неба чистого блакить