Вай, вай, вай, вай, горе випало з мішка І полилося рікою вздовж по вулицях мого міста, Не радійте злії люди, я вас більше не боюся, Темрява мене сховає під своє крило.
Я спитав у мудрої людини, скільки треба сліз пролити, Скільки горя пережити, щоб до Бога під паху. Серед мороку святого я шукаю любі очі, Відчуваючи на собі їх блакитний тиск.
Від болю серце заспівало, шукаючи собі притулку, Любов моя, я знаю, ти не за горами, Я дуже чітко відчуваю ніжний дотик твій, І я чекатиму тебе, до болю стискуючи зуби, Я душу на шматки поріжу, аж доки не помру.