Під стук коліс поїзда По містах розходимся і хто їх знає Де зостанемось надовго і що забудем згодом Ногами по землі, чи летіти небозводом Очима в горизонт і добре знаю - то не сон Коли курсуєш між екватором і полюсом З рюкзаком за спиною знову з порогу І голос серця, мов GPS показує дорогу Шукай мене де немає нікого Де тільки сонце і небо, а не зграї навколо Де спрагу втамувати можна чистою водою А не хлором з водопроводу чи ржавою трубою Де вітер свободи віє в обличчя Це те, що за гори вище, коли простори кличуть Забудь мене сьогодні, а завтра згадай Або з рюкзаком, за горизонт, шукати свій рай!
Lusha:
Этот путь нужен мне как воздух Когда сквозь шум и крики двигаюсь к помосту Когда никто не знает, кто я и куда иду Не важно, по асфальту или по тонкому льду Там, где нету мета человеческим порокам Мир не жестокий и людей не убивают током На едине с землей и небом, и кем бы ты не был Ты человек среди людей, а не просто мебель И если один человек станет думать иначе Другой заплачет, то эти мысли что-то значат И пусть кому-то это только пустые слова Но есть и те, для кого принцип - это не товар Для кого ветер свободы дороже чем купюры И звон монет не слыша, преодолевая муры Не важно, что там впереди, за четрою снов Главное - быть свободным, без клеток и оков.