Девятнадцять, поки не читаю Ніцше Світ не став ліпшим, просто знаю більше Не діймає біль вже, хоч лишає тінь ше Запитання в віршах, далі справді гірше? Спробуй розберись. Це як рівняння Максвела. \"Спробуй, розберись\", якось сказав я так собі Щирість культивують, та не вона в ціні І ми не навчені з ходу вирішувати, так чи ні Плаче ніч. Листопад розмиває скло вікон Знов бетон леді осінь розбавляє моветоном Злива зганяє під зонт, тріщить озон, та Мільярди ламп і ліхтарів ніколи не замінять сонце Черговий сон це. Просить озирнутись мозок З емоціями в такт серцю танцює розум А шо за ним? Стіни будуєм з прози Може досить з них? Фрази мовчки сортую в дози З осені п'ю долонями декаданс Мовчки, скажуть очі, хто є ми, де наш шанс? Осінь гордо показує на пост-мортем Змагаючись з весною, хто з них всьо спортить А доти ми в обіймах дочекаєм до світанку На пару з вітром, глянь, ось ми там Поза всім, де небеса торкаються моря Просто сядь поряд...