Я так і не став своїм, та не здав собі, тому навалюю, бо перевів у голос не всьо ше Я сам собі не устав, стабільно аварії тепер і мій психолог – це зошит І мені головне – не німіти, на мене ніби костолом діє кнопка mute Або просто роль віє простором, в ній я посторонній, немов Камю
Я топтав дорогами, бодав пороги, від октав до могил і хто б дав по рогам Аби не парило, шо вам не фонтан, ви молите болтам на гонор і понтам убогим Я не здавався, я було перелазив усюди, перетягав єбєнями мої поламані лаби Казали, мов, доволі музики, пора би до бабок, і я кидав, але вона ніби мана мене вабить
То мої сублімації, я порю і точу, потім я кінчу мінусом на козлів Пропала суть, нема цілі, говорю шо хочу, бо ніби Кім Чен Ін, я собаку з’їв тут І мій стимул – це ступор, нехай мені не мати монумент, медалі, я ніби ментал далі Товктиму цю ступу, і я би не міняв мої моменти вдалі на кілометри й далі
Я волав на музу декаду, долав і мусив втикати як там у мусор знов опускається стадо за лайк А вона, коли зло випускається, встане сама і мене за руки-ноги таскає і садить за майк Поки вона мене кидала серенадами та сальсами, долі не завадило давати Ренесансу би Але як ти задівати не старався би - зайнято, я добивати буду сам себе
Темп, шо випадає мені, зашвидкий Одного дня я покладу свій стяг Нехай це розриває мене на шматки Та навіть зламаним я тут буду до кінця