Кожного ранку сонця проміння Огортає тебе... огортає тебе і світло проллється на черству та темну груду каміння, Що живе замість серця в тобі.
Але сонце проллється крізь долоні, Розповість про небачені світи, Про життя серед світла й на волі, Те, що бачило воно і не бачив ти!
Тікаєш ти, щоб його не знайти, Щоб його не бачити. Тікаю я...тікаєм всі.
Чи не краще сидіти потупивши очі? Не простіше робити те, чого не хочеш? Тримати в голові: "як сплатити рахунки?" - Що за кляте сонце! Що за дивні думки!
Воно б тебе навчило слухати серце, ти міг би робити все, що заманеться. Чекати з нетерпінням кожного світанку, та ти уже сліпий із самого ранку - тікаєш.