Просквозили сотні літ, як ти тут сидиш, Як паплюжиш мій народ, жереш тут і спиш. Ти – як п’явка, як чума, як тля, як упир, Хоч і кажеш, що несеш добро нам і мир.
Не забуде тут ніхто, як ти нас любив – Гнув, ламав, рубав, стріляв, різав і бив. Був ти ляхом, москалем і турком ти був, Шведом, німцем, королем, ордою прогув. Ти давно гниєш-смердиш на нашій землі. Зачекай, що я скажу тепер вже тобі!