Всі фрази, всі слова . Чи це потрібно? Переконання, обіцянки. Це потрібно? Емоції і враження, та відчуття, Душевне певне передчуття. Не хочу чути я тих слів і того фальшу, Все неправдиве вислати подальше. Я хочу справжність, хочу щирість і відвертість, А не брехню, лукавство, ту нестерпність. Прошу, прошу я всіх, живіть без масок! Навіщо порцеляно вість гримасок? А знаєте, що змушує радіти, Так щиро відчувати, наче діти? Це всі моменти щастя, найдрібніші, Вони від всього іншого миліші. Будь це і вуличка вузенька, чашка кави, І вуличної музики октави. Твій запах, особливий і тонкий, Твій смак, такий солодкий і п’янкий. Чи то сльозинка непомітна на щоці, Чи то від нервів потрясіння у руці. Усі моменти чи хороші, або ж ні, Вони завжди у пам’яті моїй. І знаєш, що б було якби не було? Усе пливло б, так швидко промайнуло. І втративши хоч щось, хоча би мить, Ніщо не вернеться, воно чимдуж біжить. І страшно, коли чуєш: «Потяг відправляє…, Такий перон, такий вагон». Вже все минає… То усвідомлення самотності прям тут, Хоча людей є безліч і довкола, й тут. Але не це, не ті, вони інакші, Вони не рідні, не близькі, вони пропащі. Пропащі як для мене, бо черстві, І більшість з них у тимчасовості й пітьмі, Де все блукає вигода, корисність, Де все так награно, така фальшивість. А я не хочу, я біжу подальше, Від злих, черствих, закритих і продажних. Я находилась по байдужості й брехні, Я відчувала зраду , ніж в спині. Це боляче, повірте хоч на слово, Я не бажаю жодному такого. І я щаслива, хоч цього і не покажу, І, звісно, аж ніяк вам не розкажу. Про щастя не кричать, не для чужих, Воно лише для двох, таких близьких. Про нього не говорять, не шепочуть, Його показують лиш наші очі, Навчіться цінувати найдрібніше, Тоді отримаєте значно більше. Отримавши, ви щастя не пускайте, На всякі сварки просто не зважайте. Воно не варто того, що дарує, Такі моменти , відчуття дарує. Не варто грати роль, вдягати маску, Коли десь поруч є кусочок щастя. Не варто думати про публіку, про тих, Які не можуть викликати сміх, Які не можуть дати вам ту мить, Яка підносить вас в небес блакить. Тому назву себе «щаслива», Бо маю я шматочок дива, Я маю вірність, маю щирість, маю щастя, Заради цього забуваю про нещастя. Не нарікаю, бо про важкість знаю, Тому цього я аж ніяк і не бажаю. Живу, я просто в світі, тут живу, Дивлюсь вперед, туди прямую, І неважливо чи у світло, чи в пітьму, Адже пітьма також буває неправдива!