Думи мої, думи мої, Лихо мені з вами! Нащо стали на папері Сумними рядами?.. Чом вас вітер не розвіяв В степу, як пилину? Чом вас лихо не приспало, Як свою дитину?..
Думи мої, думи мої, Квіти мої, діти! Виростав вас, доглядав вас,— Де ж мені вас діти? В Україну ідіть, діти! В нашу Україну, Попідтинню, сиротами, А я — тут загину.
Там найдете щире серце І слово ласкаве, Там найдете щиру правду, А ще, може, й славу... Привітай же, Україно, Моя Україно, Моїх діток нерозумних, Як свою дитину.