У пагубній тіні іскриться волошка, Крізь неї ноги волочать... " Зажди...зупинись! І крокуй потрошку..." Примружує свої очі... Ідеш і не знаєш, чи скоро, чи довго, Закутані гори парують... А ти, крізь волошки каміння шовга, Тобою дерева керують... Світанкóве мереживо збудить від ночі, Ще трохи і знову в дорогу... Трембітний галас у небо вскочить, Складуться наметні барлоги... І сонячний промінь проб"ється до тебе, Несеш на плечáх крихту дому... І хоч небагато, та більше й не треба, Бо враження більші за втому... Волóшкове сяйво у водоспадах, У сніжних, гірських хребтах... І там де маленьке корівок стадо, В маленьких гірських містах... Дощовий, холодний і мокрий шлях... Думки всі про сірість асвальту... Нарешті всі в волошкóвих дощовиках, А не у сірих пальтах...