Він прийде додому. Кине речі, сяде і першою його думкою буде: “Чому?” Зустрів її так спонтанно, подумав, що , мабуть, цікава людина. Слово за слово, погляд за поглядом він полюбив ЇЇ. Став найщасливішим у світі. Не бачив нікого крім Неї, закинув усе: спорт, яким займався все життя, друзів, які не раз виручали його, навчання, сім‘ю, що раніше була для нього основою. Вона стала центром його світу, він не звертав уваги ні на що, навіть на розумні поради друзів. Він знайшов для себе нове життя, де вони були тільки вдвох. Усі казали: “Ви такі різні! Що вас поєднує?” А він просто усміхався і казав, що їх це не стосується, бо це його і ЇЇ життя в яке ніхто не має права вдиратися. Йому було байдуже. Він знав лише, що любить ЇЇ. Але... Але прийшов цей день, коли він зрозумів, що щось не так. Зрозумів, що припустився фатальної помилки, яка відштовхує ЇЇ. Написав листа, в якому виклав всю свою душу, наче сказав: “Вона твоя! Роби як знаєш!” Написав і втратив. Досить! Все, що він почув, були сухі слова прощання. “Бувай”забило ніж в його серце. Йому хотілося бігти і кричати, стрибнути в прірву і летіти кудись в забуття. Адже твердо знав потребує ЇЇ як повітря, як життя. А Вона критикувала, ігнорувала всім своїм єством. “Чому?” Це його змінило. Щоб забути ЇЇ він пробував заглибитися в навчання, ставив свої спортивні рекорди, проводив весь час в колі друзів, шукав забуття в самотності(десь в парку чи просто йдучи в натовпі). Дурень! Як можна забути власну душу?! Вона стала надто великою часткою його самого, витіснила все, що було до того. Він знає, що не зможе забути ЇЇ, свою душу, свою FemmeFatale. Хтось каже, що найбільшою мрією людини є політ. Він же знає, що ці “хтось” помиляються, адже він літав з Нею. Найбільша мрія людини – повернути час, щоб виправити свої помилки, змінити своє майбутнє. Щоб було інакше, ніж є. Буде воно так, як хоче цього він? Та й чи буде взагалі?