1-ий куплет А я давно вже не писав вірші … Прийми рядки ці, друже,від душі. На зміст забив ,як бачиш,і не гра це слів - А просто проза власних почуттів . Оте що в серці – виливаю на папері, У пам’яті, як ми з тобою веселі , Як ми сумні,як юні або ще малі , У пам’яті розмови в під’їзді на вікні. Тоді ми не тусили, а просто говорили – В розмовах ми росли і набирались сили , І ні хвилини дарма з тобою не сиділи , А будували – наші відносини ліпили. Мінялися , й робили це так неуміло . Так просто все ,але наскільки все це мило . Юними майстрами був зведений фундамент – А далі вже уміліше будуймо Монумент! Приспів На славу дружбі ми його поставим. У центрі міста, не для забави. На вулицях, що ми з тобой гуляли На тій землі, що в унісон топтали.
2-ий куплет Минають дні , та дружба не минає . Гаснуть огні та дружба не згасає . Навіть не тліє , а добре вже горить, Палили так давно – вона уперто маячить. І я упевнений горіти далі буде , Бо палим звідусіль , роздмухуєм усюди. І цей вогонь зігріє мою самотню душу – Сумую за тобою і визнати це мушу . І я не знаю, брат, що нас с тобою єднає Бо ніби різні ми – по різном викупаєм. І ця пекельна відстань часто розлучає – Один я на пероні – стою тебе чекаю І дочекаюся за будь-яких обставин . Не наговоримся , бо часу знову мало І щира посмішка, і щирі ті обійми . Порою сльози ті – спинити їх не в силі .
Приспів: Та філософія, що в головах витає – Ось, що по справжньому навіки нас єднає , А ще людське зерно, що в душу сіє мати – Ось, що насправді нам потрібно цінувати!