Життя витікає із мене сльозами, я просто не вмію жити як всі, я просто не знаю, чи можу насправді забути все те, що забути хотів. Так боляче жити чужими проблемами, важко пробачити зраду душі, Я думав все йде за великими схемами, Та я вже не можу тримати в собі Все те, що болить і ниє всередині Те, що колись я у небі втопив Так близько блищать мої зірки у темряві, Одна з них згоріла – залишився дим.
Життя фотокартками тихо минає, Залишивши слід кольорами весни. Що мало початок, має скінчитися, Хочеться спати і бачити сни… Хочеться спати… вже втома дістала…. Знов спати спокійно і бачити сни…. Наступного дня знову буде те саме – Хтось з нас згорить і залишиться дим. Хтось з нас блищатиме світлом у темряві, хтось з нас впаде, зрозумівши себе, ті що залишаться, стануть наступними в черзі, щоб впасти на землю дощем.
Повітря так жадібно в себе вливаю І присмак пластмаси вбиває весь біль, Я хочу щоб все розпочате скінчилось, Так буде завжди – з усіма і ні з ким. Здається весь світ у руках ми тримали, Здається жили кольорами весни, Тепер живемо чорно-білими снами… Я мав увесь світ… і втратив тебе…