Не видя дальше носа, мы жрём из ящика понос Нас всё заносит когда на пойло нет бабосов. вновь мёртвым грузом падаем, в 12 новый день встречаем не с тёплым сладким чаем, а с пивом в потолок втыкаем. никто не понимает что жизнь быстро тает и мы забившись в угол слёз матерей не считаем. дни убиваясь в хлам дерьмом своим мы коротаем и на предлог жить мирно без проблем мы получаем взрывы, махинации, дебильные нотации о том как нужно жить и гордится нацией. пришло ко мне навеки чувство прострации Пытаешься быть человеком, в обмен трепанация. Все эти мегаполисы, страховые полисы, да задолбало всё, вот уехать жить на полюс бы. Сосать лапу с медведями пожалуй лучше чем синеть, с братками бля по стопке и о каких-то там централах петь.
Що з нами трапилось, невже всіх підмінили? А як же людяність, хіба її відмінили? Не віримо більше в дива, і не читаємо казки Та іноді за перемоги видаємо поразки
Так вийшло за один день усі посивіли, Хтось навіть відійшов тихо у своїй квартирі. Кудись тікає від нас час, не змінюючи звички За борт кидаючи тих, хто не знайшов відмички. Питання одвічне, а відповідь глибоко В душі сховалась, і видала себе ненароком. Хто знає, що чекає на нас за рогом? Німа порожнеча, чи може зустріч з Богом? Не боїмося смерті – нею нас накачали, У вечірніх новинах її завжди вистачає. Страта наживо – рейтинг до небес, Хочеш собі на мобільний – плати за SMS. Помах крил залізного птаха Отруїв, усе довкола посипаючи прахом Одним махом. закрив очі мільйонам, Яка різниця тепер хто носить корону.