Насправді так стомилась вид не рідного міста, Який там максимум ?давай жми на 300! Я просто хочу додому до тих речей, Тих ночей,своїх людей,твоїх плечей.
Мені насправді вже набридли посмішкі фальшиво, Тут просто купа людй,і всі не важливі. А що буде далі,ховайтесь за вуалі Вже в 18 топите біди у бокалі.
Вже в 18 вам відомо,що таке біль Вже в 18 ви втрачаємо ціль Вже в 18 ми давно не підлітки Забули про блискітки,стераємо відбитки слів.
Аби ніхто нас не жалів,аби ворог не знав, Людиной бути легко,колись собі збрехав Ми маємо кучу гріхів і ще стільки ж проблем , Ні я не пью,додому їду й за рулем.
Кожен з нас настількі,тільки в собі Єгоїзм на максимум,душимся у власній злобі, Чесно,мені бридко тут, кожен забрехався, А ,що якщо ніхто тобі,ще щіро не всіхався...
Не знаю чи є сенс далі щось казати, Коли вже всі мрії,сховалися за грати. Кожен повісив ярлик ,не хоче знімати. Бірку собі сам клеїть,тількі ціну дописати.
Головні цілі вдарить в серце сильніше, Людяності немає,помста важливіше. Око за уко,зуз за зуб,музику тіхіше, Я просто хочу щоб почули, дихаю вільніше.
Ніж коже хто вже встав натянути вуалі, Просто хочу шептати,та хочу щоб всі знали Ніхто нікому не винен,в цьому й сенс моралі Досить за гарні вчинки,досить за гарні вчинки вимагати медалі...