замкнений простір, чотири стіни, залізні грати, сидиш на самоті. знерівся в себе, страждаєш, боїшся, що волі вже більш не побачиш.
надія як зірки на небі згасають, все менше листів друзі тобі присилають. на волі про тебе вже всі забули. зі сльозами на очах пам'ятні дні промайнули.
секунди, хвилини, години стікають, доба, тиждень, місяць, роки плинно минають. у дзеркалі тебе вже не впізнати, посмішку з лиця щоденні муки змивають.
тюремна система тебе забрала як тисячі душ, що у тюрьмах згнивали. когось справедливо, когось просто так, то був твій вибір, то був твій шлях. когось справедливо, когось просто так, повернути час назад вже ніяк.