Ти непевно десь близько, ну а може далеко. Я тебе відшукаю, хоч це й буде не легко. Як знайду – не дозволю вже більше втікти, Ти на світі єдина – більш таку не знайти.
Для тебе однієї буду все віддавати. На шляху перешкоди я всі буду долати. Всім зустрічним у очі знов щораз заглядаю, Та тебе ще не бачив – це нутром відчуваю.
В мене є ідеал, та ти інша, напевно, Краща в сотні разів і це все не даремно. Буде день, коли час нас раптово зведе, І одна половинка свою другу знайде.
Життя в мене одне – для тебе лиш воно. У моїй голові ти існуєш давно. Можливо, що все це дурна просто мрія, Та чомусь у душі в мене є ще надія…
Доторкнутись до неба і зібрати всі зорі, Запалити для тебе і розкидати знову. Я хотів би тобі їх щодня дарувати. Я хотів би… Та де ти? І як тебе звати?
Прокидаючись зранку вирушаю у пошук. Тільки зустріч з тобою зніме з мене цю ношу. Спокій я вже забув, що він значить – не знаю. І це буде незмінним, доки тебе немає.
Я дивлюся на сонце, та ти мабуть світліша. Я дивлюсь на вогонь, та мабуть ти тепліша. Ти мені, наче кисень, потрібна одна, Та нажаль тебе поряд зі мною нема.
Мабуть я божевільний і створив собі казку, А можливо знайду не людину, а маску. Зараз їх так багато, вони поруч проходять, І для когось із нас лиш ілюзії зводять.
А мені треба ти, твоє серце і воля, Твої звичні думки, твої щастя і болі. Відчуваю – вже скоро наша зустріч настане, І в очах моїх сонних твій образ постане.
Доторкнутись до неба і зібрати всі зорі, Запалити для тебе і розкидати знову. Я хотів би тобі їх щодня дарувати. Я хотів би… Та де ти? І як тебе звати?
Доторкнутись до неба і зібрати всі зорі, Запалити для тебе і розкидати знову. Я хотів би тобі їх щодня дарувати. Я хотів би… Та де ти? І як тебе звати?