Що ховає твоє серце так старанно і глибоко? Їх не знайде жодна мрія, не побачить жодне око. І напевно вже ні в кого не залишилась надія, Бо насправді вона мертва і давно уже не тліє.
Розчиняєшся у людях, тебе поглинає натовп. Та єдиний лиш рух тіла тебе виділяє раптом. Ти не схожа на всіх інших, майже просто унікальна. Та нажаль до твого серця дотягнутись нереально.
І душа твоя холодна, для людей вона закрита. Лиш для себе однієї у тебе вона відкрита. Хоч ти маєш безліч друзів – у тебе нема кохання. І напевно в цьому світі ти уже така остання.
Тобі треба небагато, та воно є максимальним. Усі ласки й поцілунки здаються банальними. Коли за вікном відлига – тобі добре і приємно. І не знаєш ти що значить таке слово, як «взаємність».
Ти пірнаєш у безодню свого непростого світу. Лиш у темряві і тиші ти знайдеш частинку втіхи. Все життя як сон проходить, без кінця і без початку. І колись тебе згадають як одну складну загадку.
Бо часом ти тиха і дуже спокійна, А іноді дика і вкрай енергійна. Буваєш грайливою і завжди чарівною. Іноді злою і водночас наївною.
Для когось бажаною і дуже коханою, Для іншого згубною і недоторканною. Не рідко – жорстока, нестерпна й зрадлива. Та часто ти ніжна, ласкава і мила.
Просто вже набридли ці даремні сподівання, Коли нема реакції ні на одне зізнання. Кому потрібні рішення? Кому потрібні дії, Коли в очах навпроти ти бачиш безнадію!
Навіщо ці розмови, що навпіл розривають? Навіщо ті слова, яких ніхто не знає? Навіщо йти вперед, коли уже не треба? Й дивитися уверх, якщо немає неба?
Скажи, навіщо сонце, коли його не бачиш? Навіщо ображатися, коли і так пробачиш? Навіщо мати мрію, що мрією й залишиться? Й писати в той момент, коли зовсім не пишеться?
Чи зможеш ти відповісти хоч на одне питання Так просто і відверто без жодного вагання? Чи можеш ти хоч раз відкритися мені, Й сказати прямо в очі лиш тільки «так» чи «ні»?
Бо часом ти тиха і дуже спокійна, А іноді дика і вкрай енергійна. Буваєш грайливою і завжди чарівною. Іноді злою і водночас наївною.
Для когось бажаною і дуже коханою, Для іншого згубною і недоторканною. Не рідко – жорстока, нестерпна й зрадлива. Та часто ти ніжна, ласкава і мила.
Хоч тебе всі довго знають, та для них ти нова книга, Непрочитана нітрохи, бо на ній застигла крига. Ти завжди неординарна, твої дії незвичайні, Бо сьогодні ти весела, завтра ж – тонеш у мовчанні.