----------------------------------------------------- Що ховає твоє серце так старанно і глибоко? Їх не знайде жодна мрія, не побачить жодне око. І напевно вже ні в кого не залишилась надія, Бо насправді вона мертва і давно уже не тліє.
Розчиняєшся у людях, тебе поглинає натовп. Та єдиний лиш рух тіла тебе виділяє раптом. Ти не схожа на всіх інших, майже просто унікальна. Та нажаль до твого серця дотягнутись нереально.
І душа твоя холодна, для людей вона закрита. Лиш для себе однієї у тебе вона відкрита. Хоч ти маєш безліч друзів – у тебе нема кохання. І напевно в цьому світі ти уже така остання.
Тобі треба небагато, та воно є максимальним. Усі ласки й поцілунки здаються банальними. Коли за вікном відлига – тобі добре і приємно. І не знаєш ти що значить таке слово, як «взаємність».
Хоч тебе всі довго знають, та для них ти нова книга, Непрочитана нітрохи, бо на ній застигла крига. Ти завжди неординарна, твої дії незвичайні, Бо сьогодні ти весела, завтра ж – тонеш у мовчанні.
Ти пірнаєш у безодню свого непростого світу. Лиш у темряві і тиші ти знайдеш частинку втіхи. Все життя як сон проходить, без кінця і без початку. І колись тебе згадають як одну складну загадку.
Бо часом ти тиха і дуже спокійна, А іноді дика і вкрай енергійна. Буваєш грайливою і завжди чарівною. Іноді злою і водночас наївною.
Для когось бажаною і дуже коханою, Для іншого згубною і недоторканною. Не рідко – жорстока, нестерпна й зрадлива. Та часто ти ніжна, ласкава і мила.
Просто вже набридли ці даремні сподівання, Коли нема реакції ні на одне зізнання. Кому потрібні рішення? Кому потрібні дії, Коли в очах навпроти ти бачиш безнадію!
Навіщо ці розмови, що навпіл розривають? Навіщо ті слова, яких ніхто не знає? Навіщо йти вперед, коли уже не треба? Й дивитися уверх, якщо немає неба?
Скажи, навіщо сонце, коли його не бачиш? Навіщо ображатися, коли і так пробачиш? Навіщо мати мрію, що мрією й залишиться? Й писати в той момент, коли зовсім не пишеться?
Чи зможеш ти відповісти хоч на одне питання Так просто і відверто без жодного вагання? Чи можеш ти хоч раз відкритися мені, Й сказати прямо в очі лиш тільки «так» чи «ні»?