Страх, який ти відчуваєш, дивлячись на них, Смак заліза на вустах кровью вмить застиг. Сліпить очі вже не світло - темрява узвічна, Чує всі твої думки і до себе кличе.
ПР: Страх тільки в самоті, не сховатися нам у пітьмі. Час покидає нас, ми в неволі, але ми живі.
Тлін, розкиданний тобою з твоїх ворогів, сильним вітром, як грозою, усю землю вкрив. Захопило почуття сумніву і злості, зупинив себе на мить та цього не досить.
ПР:
Вночі не спиш, а треба спати, один мовчиш посеред хати. Думки про те, навіщо люди самі в собі безчинство будять.
Наростає злість, розриває лист, сни вже не твої, немов живі. Падаєш з небес, - це неначе стрес, уяви собі, - нема біди.