"Як мене призвали в війско сильно я впирався, ..."
Як мене призвали в військо, Сильно я впирався. Нє хтів родінє служить, Втікнуть намагався.
Та мене злапали бистро, В кірзаки узули, Палімьот на плечі дали, В дупу шпіцанули.
Товарищі солдати, строітся на плацу, в шинелях і сапогах с пагонамі.
І гонили мнов як кіньми Місяців зо штири. Хтось сказав: "То є замало". Потім ще гонили.
В вертольот нас посадили, видали маршруту. Тілько видати забули, Нам по парашуту
Єфрейтор Слоїк, єжелі будєтє ходіть в самоволку, будєтє копать от меня і до обєда.
Ось лечуя до землі Та й собі співаю: "Ой чому же я не сокіл, Чому не літаю..."
Як тоді я пожалів, Чом я не дитина, Чом з собою я не маю Памперсів з крильцєма.
Лєвой, лєвой товиршч солдат, лєвой, Рядовой Петренко подтяні ногу. А ви товаріши солдати, хто будєт ходіть в самоволку, Тот в увольнєніє нє пойдьот до конца своєй жізні. Рядовой Єфрейторов, прєкратіть разговорцікі в строю, пєснб запєвай!
Ой лечу я зверху вниз Та й спостерігаю. А мені на зустріч лисий. Я його питаю.
- Чи до пекла ти летиш, А чи може в раю? Лисий каже: "Я сапьор, Я нічо не знаю."