говорять, від волі інколи хочеться вовком вити, лізти на дах і не спати ночами, хтось так і буде когось хотіти спогадом, мрією, чи в думках несказанно...
хтось так і буде по світу блукати в пошуках щастя, в пошуках правди... комусь же буде серце боліти й не допоможуть ніякі ліки.
шукати своє з-поміж сотні чужого, рвати на клапті душу чи долю і засинати у тілі мерця це все життя, звичне життя.
і коли буде така невимовна туга й у вуха вриватиметься знайома пісня, тоді промінь сонця буде гордощі їсти, а ви, люди,будьте будь-ласка добріші.