Стоїш на пероні і нервуєш, ніби вперше чекаєш на поїзд.
Відправляєшся з точки А в точку Б. Потім повертаєшся в А. Згодом знову тікаєш у Б.
Не можеш зрозуміти, де краще? Ні..Не можеш зрозуміти, де гірше.
Бо насправді, ти не хочеш бути ні там, ні там. Бо насправді, твій дім — дорога. Відрізок, що сполучає чужо/рідні міста.
Ти тікаєш не від інтер\"єрів, не від вулиць і навіть не від людей. Ти тікаєш від себе.
А подорож рятує, адже коли ти вдорозі, ти не чиясь подруга, не чиясь донька , не чиясь сестра. Ти — чиясь незнайомка. Ти — ніхто і будь-хто.
Можеш розповідати чужі історії чужим людям, ніби свої своїм. Бо ніколи не зустрінеш бабусі, яка сидить поруч і коментує кожен свій рух. І не дізнаєшся ім\"я хлопця навпроти, який бавиться медіатором і робить орігамі з квитків.
Основне правило тут : не дивитись у вікно. Вікна поїздів — дзеркала душ.