Проти природи не попреш, проти кохання теж, Скажи мені чому, чи загубила свої межі Чому сидиш у сірих мріях і розбитих снах, Чому ти віриш принципам а не бажанням, в чому страх? Чому в своїх кімната заповнених табачним димом Малюєш візерунки що здаються на картини Чому шукаєш у очах загублену надію Ти знаєш що ці очі змучені, закрий їх на хвилину Поринь у спогади, навчись літати в небесах Нехай в уявності, але відчуй цей дивний потяг Залиш позаду страту свого втраченого щастя Не обертайся ні на мить, а думай що чекає завтра Ти знаєш все минає, і біль минає теж безслідно Палити фотографії з альбому якось дивно Ці контури у памяті знов зявляться з туману А їх лиш час безслідно і назавжди видаляє Навіщо залишати шрами з нами на серцях Навіщо вірити комусь і знов вилазити на дах Навіщо опускати руки після першої невдачі Завжди іти в перед, незнати що чекає далі Немає жалю жалить у давно заживші рани Так просто, невиразно, привселюдно А цього не чекали Все зруйнували, так само як розбили Вавилон По тій самій причині, не розуміння один одного
Телефони часом вимкнуті, не в мережі, Ми в темноті поза зоною приховані Коли потрібно просто відпусти Все прийде з часом, тільки не спіши
Телефони часом вимкнуті, не в мережі, Ми в темноті поза зоною приховані Коли потрібно просто відпусти Все прийде з часом, тільки не спіши (Все буде добре, тільки не спіши)
Вже може досить забувати телефонний номер Шукати десь на картах долі, непройдені дороги Дивитись по сто раз одне і те саме німе кіно, Вдавати що немає кращого уже давним давно Закінчилися титри на екранах сині Навіщо заповняти вени кровю і шукати сили Навіщо відривати від історії початки Мости палити вечорами, зранку знову будувати Навіщо так наївно вірити у казку І кожен ранок надягати на своє обличчя маски І на очах повязки, невже так легше жити Не бачити самому, а тільки чути й так робити Знову курити, і випускати дим, Вдивлятися у небо як розчиняється із вітром Навіщо помічати сивину скрізь всі дзеркала Невже неможна зрозуміти не змінити правила Навіщо голосно кричати, можна тихо промовчати Можна за течією йти, а можна на берег вилізти Ось так сидіти і спостерігати за всіма І при нагоді подавати руку тим, кому це необхідно Чому так легко забувати тих кого немає поряд Але коли придавить шукати в телефонних кодах Зявлятись у рігтонах таких приємних та далеких Навіщо розлучатись з посмішкою, зустрічатись в нервах
4 рази Телефони часом вимкнуті, не в мережі, Ми в темноті поза зоною приховані Коли потрібно просто відпусти Все прийде з часом, тільки не спіши