Пропустіть цей трек...
А зараз просто без віршів чи без моїх галімих рим, як багато вважає.... А знаєте, чому я боюсь видалити свої сторінки у соцмережах?.. Все просто - людина помирає тільки тоді, коли вмирає останній спогад про неї. Я боюсь, що якщо мені завчасно потрібно буде покинути планету земля, то від мене не залишиться ні згадки... А я хочу щоб читали усе що я любив, я хочу щоб знали усіх людей, яких я любив, я хочу щоб відчували, коли мені було добре, а коли погано...Я хочу щоб бачили усі мої злети і падіння. Я залежний, як багато хто, можливо мені просто нема ще за ради кого ризикнути і змінити усе?
Так, я визнаю, що я не сильна людина, у мені завжди бореться добро і зло, страх і відвага, бажання жити і померти.. І як би я не старався - завжди це було, є. Здається, для щастя так мало потрібно, але ми ж люди - отримуючи щось за стабільність, ми завжди піднімаємо планку. А втрачаючи частинку душі - ми робимо крок у безкінечність, але для кожного вона своя. І банальна істина житття - коли про тебе забувають, ти пам'ятаєш ще сильніше....
Так ми починаємо цінити усе надто пізно.
Мммм, получили 2, получили 12, вперше напились, вперше закохались, вперше обломались. Універ, робота, це всього лиш засоби існування (серед важкого суспільства). Нас постійно вчать виживати. Так саме виживати, а не жити. Нас рідко коли вчили звертати увагу на дрібниці. Але саме завдяки цим дрібницям ми ще живемо. Які дрібниці? У кожного вони свої. Слово рідної мами, яке ще лунає і завжди зігріває. І це таке "а ти одягнув шапку? ти поїв? Значить це ще не твоє...Не їдь швидко, помаленько, не спіши"... чи коли тато скаже "не бійся, усе буде добре", несучи тебе маленького в операційну...ми не звертаємо скільки любові у цих словах, ми це відчуємо тільки тоді, коли станем батьками. Чого бажаю кожному. А ще посмішки рідних тобі людей, а ще ... та безліч всього... ми просто усі надто зайняті. І переважна більшість тільки собою. Подаруйте посмішку, любов і доброту ближнім і воно вам вернеться. Я вірю у це, я вірю людям, щоб погане мені не робили.
Так, я уже безліч раз падав на коліна, я лежав, мене топтали, мене зраджували люди, які були моїм життям у той момент, але кожного разу я підіймався з колін, не зразу, але вставав. Бо є люди, які ще приносять тепло, добро.
Так, я тепер багато чого остерігаюсь, тому і не спішу - це відповідь тим, хто каже, що я тормоз і дурак, що не наважився. Але життя мене чомусь кидає, і усі люди, яких я люблю десь розчиняються у своїх життях, де мене уже нема....
Сюди мало хто дослухає, чи дочитає, але можливо будуть одиниці. Спасибі вам.
Мій дідусь завжди вчив мене любити і пепеступати через себе. Я постараюсь прожити усе, що мені залишилось - саме так. Я зіграю свій gameplay за правилами Бога, хоч далеко не святиий.
©Dales
21.01.2015
Dales еще тексты
Оценка текста
Статистика страницы на pesni.guru ▼
Просмотров сегодня: 1