Так буває.
Так буває, що не хочеться писати,
Не хочеться казати, що живе в душі.
Мовчки закриваєш двері кімнати,
Що скриплять в будинку метушні...
Прокидаючись, серед ночі, від холоду
думок і почуттів, під час літньої спеки
(паршиво, як помиляєшся змолоду...)
Хочеться спокою, бо від думок далекий.
І далекий від слів, які мовляв би у сні...
Які хотіли б почути усі, а вони тільки в тобі.
Ми, начебто, живемо в одній площині,
Та такі різні в житті, але схожі в мольбі.
Так буває, що не хочеться казати нікому...
Та у мить відкривається рана самотності.
І, раптом, наважився сказати комусь одному -
Це щирі хвилини особистої відвертості.
Мовляв, що боїшся задухи, чи грому,
Або червоного і щирого щастя любові,
А потім від тиші тіло зводить в оскому,
Говорить душа, а слова тут випадкові...
Ти хотів би розказати про усе на світі,
І враз розумієш, що часу уже немає,
Що тільки в тобі розквітають квіти.
Може, не тому відкрився? Знаєш,
так буває...
©Dales
29.06.2016
Статистика страницы на pesni.guru ▼
Просмотров сегодня: 1