І знову повертаюсь додому пізно. Поміж запорошених дерев і доріг, Які мов би із місяцем засинають під пісню, Я йду вулицею, в моєму серці оберіг.
Немов бачу твій сон, що ангел принес. Поодинокі зірки в небі мрійливо, Безтактно блимають почуттями небес, А кожна хмаринка тікає грайливо...
І тут останній, такий собі, цар темноти - Згасає ліхтар, ховаючи яскравий асфальт. Шелест дерев лунає з вітром хрипоти, І підспівує думками дитячий альт.
Прийшовши додому, не включаючи світло, Я на хвилинку закриваю очі і просто - Поєднуюсь із теплим, домашнім світом, Для усього позитиву не вистачає росту...
А ти вже спиш, усміхаючись як завжди. Тобі ж сниться це небо, яке вказує шлях, Де лунає пісня небес, де Його сліди Поруч із твоїми на незвіданих полях.
Я поцілую тебе, а ти - витреш ручкою / Ти робиш це, навіть коли спиш=) / Повернешся, а я ніжно назву тебе сестричкою... І ніч заколише і прогуляє по світі тиш...
..............…................…................….. А зранку, як колись маленька, розбуде І така весела прибіжить до мами - \"Мам, мам, а Євгенчик коли приїде?..\" ...А знаєте, це просто не описати словами...