Двадцять п'ята, нікчемна, пуста звістка... Холодний та безмежно німий трамвай у час пік, Іржава уява його барв – пост модерністка, А кожна мить буденності народжує калік...
Четверте значення інших марень й речень, Які малюють депресію, втікаючи від світу. І усе прямує до мети, без жодних заперечень! Без любові, у війні минає час \"Нового Завіту\".
Одне \"бувай\" і мільйони народжених думок. Слова без дій - грають у спаплюжену рулетку, І кожен як звір, яким перерізав свободу клинок. І вже не до думок, нація породила німфетку...
Байдуже і наївне дитя покоління пофігізму. Вже втретє тікає з дому, руйнуючи закони! Перекриває кисень всьому організму, Та поодинокі, все ж таки, трубили клаксони...
Бринів трамвай, та не мотором - душею. Три останніх вдиха і експонат музею \"Земля\". Два, і хтось радісно закинув гранату в трахею. Один, і більше не відчує ненависті Кремля...