Коло шостої чи, може, вже пів сьомої було, Невеличка черга до каси. У всіх ціль одна... Легенький протяг із дверей - по душах дуло. Думки завело... по різні сторони від погляду однак.
Марка за ціною комунальних платежів, Порошок універсальний, ще маминих років... Мило, незрозумілі речі.. хмм, а де тут розклад поїздів? Обіцянки банків, мов - краще любові батьків.
Інтернет пропав, а тиша не згасала у черзі... Ящик листів в кутку чекає коли відправлять на пенсію. Усі люди розбились в своїй пустоті, вони ж не в ковчезі... Парами йдуть тільки гроші, сотні... \"Не віддати б комісію...\" -
Напевно подумав дідусь, витягаючи пошарпану гривню...=( І усе це супроводжується абсолютною тишею у черзі! І лиш касир інколи порушував душевну святиню, А принтер, ніби відчував усе - не друкував по бумазі...
Уже майже біля каси... Ще одна Жінка і далі я... І тут уся маячня із голови зникнула просто! Вона мовчки простягла папірчик, а мене накрила реалія... Тепер замовкла касирша, мов їй років дев'яносто...
Ця Жінка пробувала сказати і показати, щоб розписали всі ціни, Їй було важко, в жодних очах я ще не бачив стільки печалі. Вона була німою... а я побачив, які довкола сірі стіни! А ще стеля і думки усіх були по горизонталі!..
А мої по вертикалі... Звідки у людей стільки байдужості? Навіщо ходити у церкву, якщо кидаєте людей як ранкову газету? Я був шокований до неможливості.... І тут касирша до мене: \"За комунальні?“ – \"Так, за все, крім інтернету...=(\".