І лежу без тями, без рим уже давно. Хотів написати про любов, чи про сміх. Про людей, яких не зміг (втримати ефірно)... Хотів... та не зміг...тікаю від усіх...
Просинаюсь й розумію - це ще один день... Сонно виводжу круг за межі круга - Це на телефоні будильник дзелень! Я ще один олень! І то є моя чорна смуга?
Шукаю...
Життя онлайн, хоч мало хто напише перший, А ще цікаві історії *надцятирічних, Немов дзеркала закрили, раптово померши, Усе буває вперше, граючись в людей публічних -
Ми йдем, віддаючи кров вампірам... Не вмираючи, ми залишаємся ніким. Публічним калом... тут мала бути рима до вампірів, Чи яких там звірів? Ідіть подальше, я не буду вашим ідеалом!
Часто \"виходжу\" з себе, та я не лицемірний. Кожен в цьому світі - якась деталь. Завжди шукав себе, а коли знайшов - сказали: \"ти якийсь дибільний І твій 3d світ такий двомірний, Галімий голос, емоцій нуль - така от ірреаль.
Прагнеш бути щирим, а індивіди заперечують усе. Вірші не в моді і твоя душа не відчутна у словах. Ти її пропив, не зробив прорив, її ніхто не воскресе - Куди тебе несе, ти чужими мріями пропах\".
І от знову збився з ритму, і з римою не усе в порядку. В моєму серці не вистачає струму, Може, краще давай усе спочатку?
І знову нахлинуло усе...
Легко зачепити за живе і в темній вулиці загубити білет, І важко зробити три кроки і не обернутись назад, Побачити сяйво далеких планет! Краще мовчки замість чаю ковтнути лимонад...
Прийняти реальність дешевих романів. Видихнути повітря, не забираючи чужого, Побути на одинці, не виключаючи екранів! Так, у моїх словах вже немає нічого святого...
Як жаль, що не маю фломастерів, Розмалював би все веселкою такою... Хватить ще усім в житті блокбастерів, Та я без фарб, все мрію, не знайти спокою.