Дзвін твого добра в мені вирвав легені. Ти знаєш, не курю - це видно на ренгені. Так, я п'ю і некультурно виражаюсь у віршах, І не хочу бачити тебе лише у товаришах... Твоя тінь досі шукає моє світло, Його нема, скажу тобі привітно... Я ставав холодним із кожним гр. горілки, Я пив і засинав, я просто переводив стрілки. Знаєш, в мені нема нічого особливого, В тобі немає до мене потягу правдивого... Розмова твоя холодніша нічної пустелі, І я малюю без води картини акварелі. Твоє палке бажання змінити все, Хоч ми не знаємо куди нас серце занесе.
Я далі багато мрію на одинці вечорами, Хоч це давно не лікує мої шрами. А ще я щиро молюсь за любов, Боюсь я сцени і усіх гучних промов. Мене мало хто читає. Це я про очі, Що бачуть все, засинаючи щоночі. Я далі багато думаю... втрачаю риму, Себе і фантазію незриму. А ще перестав писати смс-ки, Роблю для душі життєві внески. Закритий у собі, без почуттів, Не шукаю чужих я паспортів. Такий я є, змінить все колись кохання - Каже мама це про моє хвилювання,
І про тремор рук, і про добрий дзвін. Можливо ще не час великих перемін. Не думайте, що я поганий, чи хороший! Подивіться - усім так не вистачає грошей, Що забули про ціну і щирість думок, Про зовсім іншу логіку жінок.... Шукаєм виправдання, навіть перед Богом, Пишемо життєву книжку із власним епілогом. Як у вірші "щось хороше" пишу також я історію, Та в словах - я ламаю бутафорію. І знову в собі закритий... Такий не я один, Хто шукає зливу без краплин. Без крапель дощу у душах наших віками - Живе кохання, заковане ланцюгами.