І вже не знаю навіть, що написати, чи розказати... Думок безліч, як людей, яких мені не розгадати... Можна просто заснути і забути... Забути про погане і згадати щось хороше, Поринути у сон, де ніхто нікого не колише, Чи просто піти наперекір і просто бути!
За спиною говорять про політику, Хтось, не зважаючи на все, плює на етику, Для когось я уже стаю прохожим, Короткі фрази говоримо, коли немає слів, Коли байдужі... чи просто хтось нас пажалів. А обіди в собі....Ми так з ворогами дружим?..
Не думаючи про інших, просто не обертаємось, Дзеркало ж маємо - та ми не наважимось... Ми давно на картах погоди шукаємо не хмари, І забуваємо про усе у них хороше...ей!?!? Не як читали в Біблії - відкидаємо людей... І чомусь нарікаємо на долі удари...
Це просто страх... Він живе у нас чомусь... І не кожен зважиться сказати - "...я боюсь...". Звернемось до думок, знайдем недоліки у всьому=( Не відкриєм двері ми людині, Без належного вбрання, підчиняємось гордині... Це тупо. Ми приходим спати лиш додому.
А у когось його просто вже нема... Хтось повертає ліворуч, не маючи керма, Їм байдуже на сім'ю так звану... Чому не перехрестишся, а лише знімаєш шапку?! Чому в житті замість коми пишеш крапку?! Кожен лиш підтримує свою нірвану...
Є в мені, є в тобі, є у всіх хороше щось... Просто ще не у всіх воно знайшлось... Дивлячись на небо, ми не бачимо повітря, Ми лиш бачимо у ньому яка погода, Ми байдужі, бо у кожного своя пригода, Та разом ми пишемо історію століття...