Тепер хто переступає межу - кожен, Навіть не торкнувшись, стає чужим. І проснувшись ранком, схоже... Ти звикаєш, і виробляєш режим.
Казали люди, що кохання також звичка. А ще казали, що світ сліпий із ним, Згадають, що краще в руках синичка. І що у вчинках треба бути залізним.
І ти відкриваєш очі, а на годиннику 6:00. І це вже вкотре не будильник грається із сном. Це також звичка, однієї із обох півкуль. В горлі пересохло, мов його гріли вином.
Розумієш, відчуття в собі тримати потрібно, Бо люди скажуть ти дурак, Хоч їм пофіг, їм усім всерівно, Що пишеш і коли, для них залишишся мудак!
Як 10 копійок, ти простак. Кажеш про любов - не лий соплі. Кричиш в віршах - це не просто так, Ти навіжений, нанюхався картоплі.
Краще заробляй гроші, *р**ай тьолок. Короче, живи як шахматні фігури. До людей не стався як їжак без голок, І не пиши, поки зведені ці мури.
Ти не такий, але більшість керує стадом. Ти хотів написати зовсім інше всім.... І пішли вони, і їх система із таким розкла'дом! Ще є душа, для неї живи передусім.
(...а просинаєшся ти зранку, бо у серці живе любов...)