Спекотне літо та сонячний липень змушували посміхатися людей на цій планеті, але у неї в душі лився холодний жовтневий дощ. Її телефон мовчав вже декілька тижнів, а настінний годинник зупинився о 07:16 ще два місяці тому. Маленька срібна жирафа, подарунок іноземця, індійського дипломата, стояла на найвищій поличці й припадала пилюкою. Раніше це була найулюбленіша її річ, тепер вона не хоче її помічати. Ніякою лінійкою не виміряти її сум і біль. Вона змінилась, вже не ходить в кінотеатри, в яких раніше проводила майже всі вечори, не їсть полуницю, без якої раніше було не прожити й дня, не користується кремами, що займали до цього декілька поличок в ванній кімнаті. Їй вже просто все одно. В її свідомості стався вибух, вибух негативних емоцій, що вже давно її переслідували. Замість серця у неї тепер сталь. Ножиці жорстокої долі перерізали всі нитки зв’язку з навколишнім світом. Її єдина мрія – рятувальний круг, батарейки для годинника й абсолютно нове життя без жодної згадки про минуле. Її вже давно знищила та закоханість і та невзаємність. Але тепер вона починає жити знову. Вона купує нові батарейки, продає жирафу, видаляє всі старі мобільні номери, йде на прем’єру фільму, з’їдає кілограм полуниці, розплавляє сталь. Вона сама собі рятувальне коло! Тепер вона – мрія! Тепер вона– вибух! Тепер вона – доля!