На вулиці холодно, на душі холодно, всюди лише мороз і вічні сніги. І неважливо -5° чи -30°, ти все одно одягаєш одне й те ж пальто чи куртку і йдеш. Йдеш на роботу, на зустріч. Йдеш, тому що так потрібно. І не ти диктуєш ці правила. На жаль. Ти прокидаєшся, в календарі відмічено \"12 жовтня\", а за вікном сніг. Ти здивуєшся, але те здивування - формальність типу \"всі дивуються і мені потрібно\". Далі ти за звичкою вмиєшся, одягнеш, попрасовану вчора ввечері, рубашку, брюки, піджак, краватку і підеш пити каву. Кава на самоті, що може бути краще? Саме ця думка без долі сарказму промайне у твоїй голові. Але ти навіть не здогадуєшся про те, як чудово пити каву/чай з коханою людиною. Мені от також завжди було цікаво. Самотність у всіх однакова, але в усіх з різних причин. Я також не вийняток з цього сумного правила. Далі ти вийдеш з будинку, повернеш декілька разів ключ і тебе затягує в звичну сіру сирість ранкових вулиць. Потім ти сідаєш у автівку, їдеш до свого офісу, паркуєшся десь близько виходу, і йдеш до свого, в кращому випадку, кабінету. Ти декілька годин робиш вигляд завзятого працівника, такої собі офісної миші, що завжди все виконує вчасно і досконало. А насправді що? Ти пишеш усі звіти в останній день, здаєш, і всі наче задоволені. Обідня перерва на самоті. Нарешті відпочинок від колег, що постійно створюють шум і не дають спокою. Ти знову замовляєш еспресо і сидиш, слухаючи тишу на балконі місцевого ресторанчику. А на вулиці тим часом все ще мороз і снігопад. Та коли серцю холодно, на тіло вже начхати. Залишилось 15 хвилин, треба вже йти. Спускаючись ти думаєш: \"Боже, зараз знову почнеться офісний кошмар, божевілля\". А насправді що? Насправді, ти сам його і створюєш. У своїй голові, звичайно. Ввечері, після тяжкого робочого дня, заїжджаєш до супермаркету і купуєш літр віскі. Нарешті розслаблюся. Це твої думки, які скеровують тебе на першу стадію алкоголізму і депресії. Випивши півпляшки, ти починаєш розуміти, що ти сам і твої друзі вже давно перестали існувати, в твоїй телефонній книжці лише номери бізнес-партнерів. Твоя самотність поглинає тебе ще більше. Ти біжиш за пачкою сигарет, куриш, знову п'єш. Але ніщо ніколи тобі не допоможе, окрім тебе. Жаль, ти цього ще не зрозумів. Ти ж людина, у тебе все завжди складно і тяжко, хоча ці негаразди ми самі собі й влаштовуємо. На жаль. Наступного ранку вже не так радісно пити каву на самоті, але ніхто не хоче з тобою розділити філіжанку гіркого еспресо, у тебе репутація офісного задрота. На обідню перерву ти взагалі тепер не ходиш, боячись втратити той, недавно набридливий, шум. Ти - людина. На жаль. Все складно. Тепер у твоєму серці точно -30°. Депресія і все таке. Ти виходиш на вулицю в одній рубашці, забувши про піджак і про пальто, хоча там вже також зима, мороз, -13°. Та коли серцю холодно, на тіло вже начхати.
Гуру Песен